Легенди Закарпаття

Пинтя опришкував на Закарпатті. Він позирати не міг на нестерпні кривди над людьми, непосильну панщину, військову муштру у частих війнах. Коли увидів, скільки людей зганяють на роботи у Хустський замок, то задумав його розбити. За Тисою на горі змайстрував Пинтя з явора гармату, обкував її залізничними обручами, набив пороху, каміння, підків і вистрілив тим у замок. Уліз на дерево побзерати, чи треба ще стріляти, та жони устелили полотно білити під горою, а він гадав, що то валяються уламки замку. Так стіни замку, хоч і розбиті, та залишилися стояти дотепер.

Карпати, чарівні Карпати! Вкриті густими лісами, сповнені величі та краси, вони не раз ставали мовчазними свідками непростої долі свого народу. Були часи, коли справжня воля жила тільки на верхів’ях Карпат, разом з орлами і гірськими вітрами. Там знаходили своє пристанище опришки – карпатські робін гуди, серед яких окрім українців були й угорці, словаки, румуни, поляки – всі, хто виявляв щире бажання пристати до боротьби проти соціального поневолення людей. Впродовж чотирьох століть ходили опришки плаями і нетрями гір на пограниччі Речі Посполитої, Австро-Угорщини та Румунії, ховаючись у печерах, одна з яких і до цього часу стоїть неподалік с. Лісарня. Неприступні верхи, непрохідні пущі та повна підтримка селян забезпечували успіх боротьби прославлених народних героїв, які здійснили вагомий внесок у скасування кріпацтва на західноукраїнських землях. Заповітні мрії опришків про свободу, справедливість і щасливе життя людей старанно оберігали у своїх долонях самі Карпати. Адже кожна гора ставала для них рідною домівкою і лоном такої жаданої волі – їхньою Вольногорою…

Давно, коли лісами гуляли опришки, вони мали і тут своє місце. Недалеко від Лісарні є відлюдна мармурова печера. У ній опришки пересиділи не одну злу годину. У середину печери ніхто не може дістатися, бо кажуть, що опришки скарб закляли. Були такі, що пробували йти із свічкою, але свічка гасне. А якщо б котрийсь туди дістався, то багато би там увидів: є там і пістолі, і ножі, і вся земля вистелена грішми. А ще там стоять гордови: в одному тільки золоті дукати, в другому – срібні талери, а в третьому – мідні гроші. Адже коли в опришків було багато грошей, то не всі роздавали людям, а й ховали для закупівлі зброї, на чорний день та й аби було що дати людям і на другий раз. Кажуть, є у печері кабанячі шкури, а в них зашите справжнє золото. А по кутках стоять ковані скрині, і в них дорогоцінні речі – фінджята, персні, свічники, намиста й інші коштовності, яких і не полічити!.. Кажуть, від усього того блиску у печері світиться, як од сонця!